Правове регулювання обов’язків батьків щодо утримання дитини - пояснення Міністерства юстиції України

Навіть в умовах дії воєнного стану одним із найголовніших та найважливіших обов’язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів нашого суспільства, а й українського законодавства, є моральне виховання та матеріальне утримання дитини. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини мінімально необхідними благами, що потрібні для її життя та виховання.

Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним (стаття 52 Конституції України). Саме діти потребують особливої уваги та підтримки, додаткових гарантій для захисту їх прав та законних інтересів.

Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім’ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин (стаття 8 Сімейного кодексу України).

Отже, батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), чи визнаний шлюб недійсним, чи позбавлені вони батьківських прав, чи дитина від них відібрана тимчасово без позбавлення батьківських прав.

Цей обов’язок закріплений в Конституції України (стаття 51), а також в СК України (статті 180-201).

Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, або примусово — за рішенням суду.

Відповідно до частини другої статті 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі, виходячи із інтересів дитини.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

Аліменти, спрямовані на утримання дитини, повинні бути достатніми і, разом з тим, співрозмірними з урахуванням мети аліментного зобов’язання.

Статтею 182 Сімейного кодексу України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:

• стан здоров’я та матеріальне становище дитини;
• стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів;
• наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
• наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
• доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
• інші обставини, що мають істотне значення.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Про це йдеться у положеннях статті 183 СК України.

Таким чином, розмір аліментів визначається виключно судом і у кожному конкретному випадку окремо.

При розгляді справи про стягнення аліментів при визначенні їх розміру, суд повинен враховувати також стан здоров’я та загальний матеріальний стан того з батьків дитини, з якого вони будуть стягуватися. Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду, за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них.

Юстиція без бар’єрів – ініціатива у межах Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні. Стратегія розроблена за ініціативи першої леді Олени Зеленської.

Інформація станом на 01.10.2024

Джерело; Міністерство юстиції України