Дитяча експлуатація: ризики і правова відповідальність

Антигуманна практика залучення дітей до примусової праці, жебрацтва, сексуального рабства, продажу дітей завжди йшла пліч-о-пліч зі збройними конфліктами та війнами. Саме тому з початком повномасштабного російського вторгнення в Україну ризики дитячої експлуатації значно зросли.

У небезпеці перебувають всі українські діти, незалежно від того, де проживають - на ТОТ чи на підконтрольних Україні територіях. Додержання прав дітей з тимчасово окупованих територій неможливо перевірити, через відсутність туди доступу. Діти ж, які перебувають у безпечному від окупантів місці, не завжди здатні протидіяти викликам сьогодення. Зміна місця проживання, нова школа, інше оточення, складні життєві обставини – труднощі, через які дитина може зазнати експлуатації в різних її проявах як з боку несвідомих батьків, так і сторонніх.

Першочергово боротьба з дитячою експлуатацією полягає в правовій обізнаності суспільства щодо захисту прав дітей та попередження залучення дітей до діяльності, яка може зашкодити їхньому життю, психічному та фізичному розвитку.

Негативний досвід Першої та Другої світових війн, інших конфліктів спонукав світову спільноту розробити та ухвалити додаткові міжнародні документи та конвенції, спрямовані на боротьбу з дитячою експлуатацією.

Так виникла Декларація прав дитини (1959), Європейська соціальна хартія (1961), Європейська соціальна хартія про мінімальний вік для прийняття на роботу (1973), Конвенція Міжнародної організації праці № 182 про найгірші форми дитячої праці (1999). Вони закріплюють основні права дитини, зокрема, право на захист від експлуатації та незаконної праці, забезпечення належної освіти та соціального захисту, стандарти щодо мінімального віку для працевлаштування дітей та обмеження доступу до небезпечних форм праці, боротьбу з найгіршими формами дитячої праці (рабство, сексуальна експлуатація, залучення до збройних конфліктів) тощо.

Проте найважливішим міжнародним нормативно-правовим актом у сфері захисту прав дітей є Конвенція ООН про права дитини (1989), ратифікована Україною у 1991 році.

Конвенція закріплює право дитини на захист від експлуатації, забороняє найгірші форми дитячої праці, наголошує на потребі захисту вразливих груп дітей (сироти, біженці, діти, задіяні в сексуальному та торговельному заробітку) та надає їм особливий захист і допомогу.

В українському законодавстві питання дитячої експлуатації та відповідальності закріплено в Кримінальному кодексі України (ст.ст. 149-150¹, 301¹-304), Конституції (ст. 43), Законі України «Про охорону дитинства» (ст. 21), у Кодексі законів про працю (ст.ст. 188, 192).

Законом України «Про охорону дитинства» передбачений захист дитини з боку держави від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання. Також Законом визначено особливості залучення дітей до праці та наведений перелік найгірших її форм.

Кодекс законів про працю України окреслює вікові обмеження щодо праці неповнолітніх, забороняє залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

Кримінальним кодексом України дитяча праця без дотримання законних вимог визначається як експлуатація, а відповідно є злочином, який карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Окремо у КК винесені статті про торгівлю дітьми, втягнення дитини у зайняття проституцією, жебрацтво, створення порнографії та іншої незаконної діяльності.

Усі діти потребують особливої турботи, допомоги, охорони і належного правового захисту. Гармонійний розвиток можливий виключно в атмосфері щастя, любові і безпеки.

Нагадуємо, якщо Вам відомо про експлуатацію дитини, а органи державної влади порушують Ваше право на отримання необхідної допомоги, передбаченої законодавством, невідкладно звертайтесь до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини:

- за адресою: вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008;

- на електронну пошту: hotline@ombudsman.gov.ua;

- на гарячу лінію: 0800501720;

- за тел. 044-299-74-08.

Джерело: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини