Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду розповіли про актуальні питання щодо захисту прав дітей в умовах воєнного стану, обмеження судового імунітету держави-агресора, відшкодування завданої нею шкоди, проблем встановлення юридичних фактів, а також процесуальних особливостей розгляду спадкових, кредитних спорів, перспективи впровадження в судочинстві інформаційних технологій.
Про це вони говорили на Східноукраїнському судовому форумі «Актуальні питання з розгляду спорів, пов’язаних із захистом прав фізичних осіб в умовах воєнного стану в Україні».
Судді КЦС ВС Ольга Ступак і Сергій Погрібний виступили на тему «Особливості захисту прав дітей, позбавлених батьківського піклування в умовах воєнного стану».
Ольга Ступак зазначила, що після початку повномасштабної війни кількість спорів щодо захисту прав та інтересів дітей не зменшилася. Зросла кількість справ про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини тощо. «Ми готові давати правову відповідь на такі життєві питання», – сказала доповідачка.
Вона акцентувала, що коли одночасно заявлено вимоги про розірвання шлюбу і визначення місця проживання дитини, справу не можна розглядати за спрощеною процедурою, як це передбачено для справ з однією вимогою про розірвання шлюбу. Під час розгляду такої категорії справ обов’язково має бути залучений орган опіки і піклування.
Суди стикаються з проблемою повідомлення про розгляд справи учасників, місце перебування яких невідоме. Доповідачка наголосила, що суд повинен дотримуватися основоположних принципів судочинства. Він має пояснювати позивачам, що без належного повідомлення відповідача справу розглянути неможливо. Як крайній захід суду варто використовувати всі доступні засоби електронного зв’язку – направити повідомлення на електронну адресу учасника, СМС тощо.
Доповідачка наголосила, що в усіх справах, що стосуються неповнолітніх дітей, треба виходити з принципу дотримання їх найкращих інтересів. Водночас важливим є не тільки матеріальне забезпечення одного чи другого з батьків, а й те, з ким дитині буде жити краще. Також доповідачка порадила суддям активніше пропонувати учасникам процесу скористатися процедурою врегулювання спору за участю судді.
Сергій Погрібний розповів про рішення КЦС ВС щодо юрисдикції та порядку вирішення спорів стосовно повернення незаконно вивезених з України дітей (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1320586/) за спеціальними правилами Гаазьких конвенцій 1980 та 1996 років.
У наведеній суддею постанові ВС зроблено висновок про можливість одночасного застосування Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року та Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року. Доповідач розповів, що при її розгляді колегія суддів зверталася за роз’ясненнями щодо застосування зазначених конвенцій до Гаазької конференції. «Ми виконали одну з найголовніших функцій Верховного Суду – визначити практику судів у подібних спорах. Постанова відповідає міжнародній практиці та міжнародному розумінню згаданих Гаазьких конвенцій, вона фактично є посібником для їх застосування судами», – сказав Сергій Погрібний. У постанові наведено алгоритм дій суду під час розгляду подібних справ.
По-перше, треба встановити, чи існувала юрисдикція суду України для розгляду такої справи станом на момент вивезення неповнолітньої дитини за межі України. Це залежить від того, чи мала дитина звичайне місце проживання в Україні. По-друге, треба з’ясувати, чи не втратив юрисдикцію суд України з вирішення цього спору (чи не перебуває дитина за кордоном понад один рік, чи не прижилася вона в іншій країні). По-третє, якщо місце перебування дитини неможливо з’ясувати, зберігається юрисдикція суду України для вирішення такого спору.
Також Сергій Погрібний виступив із доповіддю «Актуальні питання щодо обмеження судового імунітету держави-агресора». Він розповів про дві постанови КЦС ВС: від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 і від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц.
.jpg)
В радянській юридичній науці була панівною концепція абсолютного юрисдикційного імунітету держави. Проте міжнародне право і українське законодавство поступово переходять до концепції функціонального (обмеженого) імунітету – якщо держава діє як суверен, то за нею зберігається імунітет, а в приватно-правових відносинах – не зберігається. Верховний Суд розвинув ці ідеї далі у свій практиці, сформулювавши певну правову позицію.
Перша зі згаданих постанов була відповіддю на події, які відбуваються. Зокрема, в ній акцентовано, що необхідною умовою дотримання принципу юрисдикційного імунітету є взаємне визнання суверенітету країн. Тож коли країна-агресор заперечує суверенітет України, веде війну, не можна говорити про повний юрисдикційний імунітет країни-агресора. «В цій постанові наголошено на тому, що для міжнародного права найголовнішим є принцип взаємності», – сказав Сергій Погрібний.
У другій постанові ВС зазначив, що країна-агресор порушила імперативні норми міжнародного права, зокрема статут ООН, які мають найвищий пріоритет. Іншими імперативними правилами є положення про права людини, що мають переважати над правами окремої держави. «Верховний Суд вирішив основне процесуальне питання, чи вправі суд України розглядати такі справи за позовами до країни-агресора, давши ствердну відповідь», – сказав доповідач.
Ольга Ступак виступила на тему «Відшкодування шкоди, завданої фізичним особам унаслідок війни». Вона ознайомила учасників заходу з напрацьованими висновками Верховного Суду щодо зазначеної проблематики та зауважила, що поки Верховний Суд ще не розглянув по суті справу за позовами до країни-агресора про відшкодування шкоди. Натомість із 2014 року напрацьовувалася судова практика про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройного конфлікту, за позовами до держави Україна.
Так, у постанові від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц Велика Палата ВС сформулювала висновок, що держава Україна не має відшкодовувати таку шкоду, але повинна сплатити компенсацію за невиконання обов’язку впровадити ефективний механізм відшкодування такої шкоди. 4 березня 2020 року КЦС ВС у справі № 237/557/18-ц окремою ухвалою рекомендував Кабінету Міністрів України розробити спеціальний порядок відшкодування такої шкоди. І постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2020 року № 767 запроваджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації.
Доповідачка наголосила, що в позовах до країни-агресора важливо обґрунтувати юрисдикцію суду України щодо розгляду таких справ. При цьому варто застосовувати висновки, викладені в постанові КЦС ВС від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц. Крім іншого, в ній зазначено, що звернення до суду України – це єдиний спосіб захисту порушених прав. «Цей висновок можна вважати універсальним», – сказала Ольга Ступак.
Суддя КЦС ВС Євген Петров розповів про судову практику щодо спадкування. Він звернув увагу на постанову КЦС ВС від 13 липня 2022 року у справі № 753/15095/17, в якій зроблено правовий висновок щодо спадкування права на відшкодування моральної шкоди. Суд зазначив, що спадкується право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя. Якщо спадкодавець звернувся до суду з вимогою про компенсацію моральної шкоди й помер на стадії розгляду справи, не допускається процесуальне правонаступництво за вимогою про компенсацію моральної шкоди.
Також доповідач навів постанову ВП ВС від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17. Попередня практика передбачала, що посвідчення заповіту нотаріусом поза межами його нотаріального округу спричиняє його нікчемність. У згаданій постанові зроблено висновок, що якщо нотаріус посвідчив заповіт не в межах свого нотаріального округу, то це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та спричиняють нікчемність заповіту відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України.
У постанові ОП КЦС ВС від 1 березня 2021 року у справі № 473/1878/19 зроблено висновок, що при нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту не може скасовувати попередній заповіт. «Поновлення попереднього заповіту не потрібне тому, що не було його скасування», – сказав Євген Петров.
Також він навів судову практику щодо наслідків несвоєчасної реєстрації заповіту в спадковому реєстрі; вплив усиновлення на спадкування за законом; права на обов'язкову частку тощо.
У своєму виступі, присвяченому вирішенню кредитних спорів і зверненню стягнення на предмет іпотеки в умовах воєнного стану, суддя КЦС ВС Сергій Мартєв проаналізував зміни до законодавства, які відбулися з початку війни. Одним із перших став Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного часу», який набрав чинності 17 березня 2022 року. Зокрема, доповідач звернув увагу на пункти 18, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Пункт 18 цих положень суттєво змінює умови нарахування неустойки (штрафу, пені) у зв’язку із введенням воєнного, надзвичайного стану, а п. 19 продовжує дію строків, визначених статтями 257–259 і ст. 559 ЦК України, на час дії воєнного, надзвичайного стану.
Говорячи про зміни в Законі України «Про іпотеку», Сергій Мартєв згадав про судову практику Верховного Суду щодо зупинення виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Крім того, суддя наголосив, що змінилися правила споживчого кредитування. Під час врегулювання простроченої заборгованості в період дії воєнного стану в Україні та 90 днів після його закінчення кредитодавець або його представники зобов’язані дотримуватися етичної поведінки щодо споживача. Але за умови, що споживач чи його близькі належать до захищених категорій осіб (військовослужбовці, які проходять службу чи отримали інвалідність внаслідок проходження військової служби, члени сімей загиблих чи зниклих безвісти військовослужбовців, особи, які перебувають у полоні чи зникли безвісти).
Одним із нововведень під час розгляду кредитних спорів став особливий суб’єкт позичальника військовослужбовці, члени їхніх сімей і внутрішньо переміщені особи, а також пільги, надані їм новим законодавством.
Суддя КЦС ВС Ігор Гулейков розглянув тему «Встановлення фактів народження або смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України».
«Міжнародне законодавство визначає, що кожна особа має право бути зареєстрованою, право на посвідчення статусу особи (народження, смерть) та на громадянство», – нагадав слухачам суддя й детальніше розповів про те, якими документами закріплено ці права.
Ще у 2016 році змінено законодавство України для того, щоб особи, які проживають на тимчасово окупованих територіях, мали можливість зареєструвати факт смерті чи народження людини. Втім, у 2022 році внесено додаткові зміни, які б відповідали потребам сьогодення. Зокрема, розширено дію ст. 317 ЦПК України для надання можливості скористатися спрощеною процедурою встановлення даних фактів жителям усіх територій, що охоплені війною, заяву може бути подано до будь-якого суду за її межами, а її розгляд відбувається невідкладно з моменту надходження до суду. Крім того, розширено перелік осіб, які можуть звернутися до суду задля встановлення факту смерті особи. Суддя також пояснив, за яких обставин варто застосовувати ст. 315, а за яких – ст. 317 цього Кодексу, коли воєнний стан оголошено на всій території країни.
Приділив увагу Ігор Гулейков і практиці Верховного Суду у справах, при розгляді який було використано інформацію в документах, виданих (посвідчених) на непідконтрольних територіях задля доказування факту смерті чи народження особи.
Під час своєї лекції «Новели цивільного процесу. Проблемні та практичні аспекти розгляду цивільних справ в умовах воєнного стану в Україні» суддя КЦС ВС Наталія Сакара розповіла про особливості дотримання права звернення до суду в електронній формі. В ЄСПЛ вже напрацьована практика щодо вирішення подібних спорів. Із кількома подібними справами суддя ознайомила слухачів детальніше. Вона також нагадала, що у практиці ВС сформовано два підходи щодо допустимості / недопустимості звернення до суду з електронним процесуальним документом. Документ вважається належним і допустимим, якщо направлений:
Крім того, Наталія Сакара звернула увагу аудиторії на те, як змінюється судовий збір у разі звернення до суду в електронній формі та в яких випадках можливе звільнення від його сплати.
Суддя повідомила також про процесуальні особливості розгляду справи з використанням відеоконференції на прикладі кількох рішень Верховного Суду. Говорили й про те, в яких випадках справи можуть розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 2 ст. 274 ЦПК України) та які труднощі виникають під час заочного розгляду справи.
Суддя КЦС ВС Сергій Бурлаков наголосив на важливості запровадження в судочинстві цифрових технологій. В умовах війни їх застосування допоможе економити кошти.
Доповідач зауважив, що ІТ-технології в Україні значно розвинулись. «У нас працюють електронні реєстри – в будь-який час можна отримати довідку з Державної податкової служби України про доходи, нерухоме майно, транспортні засоби. Багато інформації міститься в застосунку "Дія". Судова система не повинна відмовлятися від застосування цифрових технологій», – сказав він.
Спікер звернув увагу, що для цього не потрібно одразу витрачати багато коштів. Доцільно впроваджувати різні елементи цифрових технологій крок за кроком: відеоконференцзв’язок, електронний документообіг у судовій системі, подання учасниками процесу документів в електронній формі тощо.
Сергій Бурлаков зазначив, що, впроваджуючи цифрові технології, не можна автоматично скорочувати апарати судів. Він навів приклад про те, що ні в кого не виникає сумніву щодо необхідності оплати послуг архівних установ України. При цьому торік копія одного аркуша документа коштувала 0,3 грн, а зараз – 3 грн. Ціна формується з урахуванням не лише вартості матеріалів, а й робочого часу працівників, які оцифровують документи. Відповідну роботу слід організувати належним чином і в апаратах судів: забезпечити обладнання, навчити працівників тощо.
Крім того, Сергій Бурлаков запропонував розглянути можливість впровадження обов’язкової реєстрації учасників процесу в електронному кабінеті судової системи, як це відбувається у виконавчому провадженні. При цьому суд може сам здійснювати таку реєстрацію, і в ухвалі про відкриття провадження, якщо в учасника немає такого кабінету, зазначати електронну адресу створеного кабінету й код доступу.
Презентації:
Сергія Погрібного – https://cutt.ly/rBVzXs8.
Євгена Петрова – https://cutt.ly/7BVzfu4.
Ігоря Гулейкова – https://cutt.ly/EBVzQaR.
Наталії Сакари – https://cutt.ly/JBVzUO1.
Сергія Бурлакова – https://cutt.ly/TBVzD6Y.
Джерело: Верховний Суд
_03_03.png)
