Андрій Овсієнко: 2020-й для судової влади був, мабуть, найскладнішим за останні п’ять років

Голова Вищої Ради правосуддя Андрій Овсієнко в інтерв'ю інформаційному агентству «Інтерфакс-Україна» розповів про виклики, що постали перед судами у 2020 році, очікування від нинішнього року та сприйняття українцями судової влади.

Яким був 2020 рік для судової системи країни в цілому та в контексті судової реформи? Які були виклики та ризики?

2020 рік був для судової влади, мабуть, найскладнішим за останні п’ять років. На стабільну діяльність судів України істотною мірою вплинула низка безпрецедентних викликів. Насамперед – відсутність діючої Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, робота якої була припинена ще у 2019 році і так й не була поновлена у 2020-му. Через це вже понад рік не відбуваються призначення, переведення, кваліфікаційне оцінювання суддів, проведення конкурсів на суддівські посади в місцеві та апеляційні суди. Суддівський корпус не поповнюється, натомість кожного місяця звільняються в середньому 20-25 суддів. Таким чином, кадровий дефіцит у судах посилюється, що негативно впливає на доступ громадян до правосуддя.   

Друга актуальна проблема судової влади – її хронічне недофінансування. Держбюджетом-2020 потреба у фінансуванні судів та органів правосуддя була задоволена лише на 50,2%. І хоча змінами до Держбюджету, ухваленими парламентом в квітні 2020 року, видатки на судову систему були збільшені майже на 1 млрд гривень, це не вирішило проблему дефіциту фінансових ресурсів.

Як наслідок, ми отримали численні звернення місцевих та апеляційних судів різних регіонів України про нестачу коштів – як на оплату праці працівників апаратів судів, так і на інші видатки для здійснення правосуддя: надсилання поштових відправлень, придбання паперу, утримання приміщень, оргтехніки, інформаційних систем тощо. Більше десяти судів були вимушені тимчасово припинити відправлення поштової кореспонденції.

Вища рада правосуддя доклала максимальних зусиль для виправлення ситуації у наступному році. Але, на жаль, рівень фінансування судової системи у Держбюджеті на наступний рік залишився таким же, як і в минулому році. 

Також серйозним викликом для судової системи стали карантинні обмеження, введенні через епідемію коронавірусу. Нам вдалося у короткі терміни впровадити у судах механізми онлайн-правосуддя, зокрема, налагодити проведення судових засідань в форматі відео-конференцз’вязку. Я вважаю, що судова система впоралася з подоланням цього виклику, забезпечивши безперебійний доступ до правосуддя всім, хто цього потребував. Жоден суд не припинив свою роботу. І це є важливим маркером, який доводить, що вітчизняна судова система здатна долати вагомі виклики власними силами.  

Ще однією особливістю минулого року є безпрецедентна кількість законопроєктів, які стосувались питань судоустрою і статусу суддів. Протягом 2020 року у Верховній Раді було зареєстровано більше 70 таких законопроєктів. Для порівняння – з 2017 року по 2019 рік подібних законопроєктів було зареєстровано лише десять. І хоча з тих 70 законопроєктів ухваленими законами стала незначна кількість, ВРП це додало роботи, оскільки ми надаємо консультативні висновки до всіх зареєстрованих у парламенті проєктів законів.

До речі, їхній аналіз показав, що багаточисленні законодавчі ініціативи, які стосуються судової сфери, переважно містять лише точкові зміни, а подекуди й протирічать одна одній. Такий підхід до формування законодавчого поля у сфері правосуддя провокує правову невизначеність, створює атмосферу дестабілізації – збурює і суспільство, і судову систему. На мою ж думку, законотворча робота має бути системна, узгоджена, виважена і здійснюватися в рамках єдиної визначеної концепції.

Чи були в 2020 році хоч якісь позитивні моменти в роботі судової системи?

Позитивом можна вважати те, що не було ухвалено чергових законодавчих змін, які б ускладнили роботу судів ще більше. Не зроблено ще гірше – це вже добре.

Крім того, у нас є підстави пишатися тим, що Вища рада правосуддя, залишившись фактично єдиним органом державної влади судового врядування, зробила все можливе, а подекуди й неможливе, щоб робота судів була стабільною.

Протягом 2020 року Вища рада правосуддя розглянула понад 12,5 тисяч дисциплінарних скарг на суддів, внесла подання Президентові України про призначення понад 500 нових суддів.

Отже, навіть в умовах відсутності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ВРП реалізовувала свої функції на належному рівні. 

Які законодавчі зміни вкрай необхідні для роботи судової системи з урахуванням "маркерів" для наших європейських партнерів?

Найбільш нагальна потреба, яка на сьогодні існує, – це відновлення роботи ВККСУ. Принцип формування Комісії, закладений в законі №193-IX (про внесення змін до Закону "Про судоустрій і статус суддів"), визнаний частково неконституційним. Законодавча прогалина має бути невідкладно ліквідована. Судовій системі України потрібний закон, який дасть можливість, поєднуючи відповідність Конституції та найкращі міжнародні практики, створити ВККСУ, яка буде викликати довіру українського суспільства, представників судової системи, міжнародної спільноти. Це питання політичної волі.

Ваші сподівання - коли ВККСУ буде створена і запрацює?

Внесений президентом законопроєкт №3711, як відомо, наразі доопрацьовується у Комітеті ВРУ з питань правової політики. Ми отримали висновок Венеційської комісії щодо нього, є два рішення Конституційного суду щодо неконституційності низки положень закону №193-IX. Тож, як на мене, векторів та орієнтирів, за якими потрібно рухатися при ухваленні законопроєкту №3711, більше ніж достатньо. 

З огляду на те, як відбувається розгляд у комітеті, можна сказати, що процес виходить на фінішну пряму. Сподіваюся, невдовзі ми побачимо фінальну версію законопроєкту, який буде внесений до сесійної зали парламенту. 

Можливо, вже в січні?

Так, сподіваємося на це.

Питання довіри до суддів та суддів на сьогодні є вкрай чутливим. Чи змінилося за 2020 рік ставлення українців до судової системи?

Дійсно, питання довіри до судової системи останні п’ять років залишається актуальним і для суспільства, і для ЗМІ, і для наших міжнародних партнерів.

Довіра до судової системи ґрунтується на сприйнятті судових рішень, які продукує судова система. Законне і справедливе судове рішення з одного боку, ставлення до сторін у процесі з іншого боку і формують рівень довіри чи недовіри до суду як інституції. 

Нещодавно оприлюднені результати соціологічного дослідження про ставлення громадян до судової системи, яке на замовлення Офісу Ради Європи провів Центр Разумкова. Вони засвідчили, що понад 66% громадян, у чиїх справах були винесені судові рішення, визнали ці рішення законними і справедливими.

Однак ми звикли чути про інші цифри, які начебто свідчать про низький рівень довіри громадян до суду. Чому? Тому що переважна частина їх отримує інформацію про судову систему не з власного досвіду, а зі ЗМІ. Своєю чергою ЗМІ отримують її від політиків і від тих, хто називає себе представниками громадянського суспільства.

Тому маніпуляція, породжена в одному місці, зростає в геометричній прогресії до рівня сприйняття суспільством певної сформованою думки. Ключовим в цьому питанні є поведінка, заяви, висловлювання політиків, добросовісність і незалежність ЗМІ і безумовно сама діяльність суду. 

Водночас правдивим показником реального стану речей у судах є інформація учасників судового процесу, громадян і юридичних осіб, які були в судах, стикалися безпосередньо з роботою судових установ. І орієнтуватися потрібно на неї.

Втім, якщо навіть казати про рівень довіри до судової влади всіх громадян, а не лише тих, що були учасниками судових процесів, то в порівнянні з іншими гілками влади, він у судової влади не найнижчий. Крім того, варто розуміти, що довіра до судової влади – це один з маркерів довіри до влади в цілому. У тих країнах, де рівень до влади є високим, судова влада також має пристойний рівень довіри. І навпаки.

Ситуація навколо Конституційного суду, кримінальна справа щодо голови КС і його відсторонення від посади судді – як це впливає на рівень довіри до судів и суддів, наскільки негативними можуть бути наслідки для судової системи і для держави в цілому?

Я би розділив цю історію на дві складові – правову і суспільно-політичну. Що стосується першої з них, то рано чи пізно з ситуації навколо Конституційного Суду буде знайдено вихід за допомогою збалансованого правового механізму. Інша справа, що політичні коментарі та заяви, які лунають з цього приводу, формують у суспільстві зневажливе ставлення до судової інституції та підривають довіру до неї. Це дуже шкідливо для державної влади та держави в цілому. Адже навіть після того, як проблема буде розв’язана у правовій площині, знадобиться чимало часу та зусиль для відновлення репутації органу, втраченої внаслідок певних політичних заяв. 

Які очікування у вас від 2021 року?

Сподіваюся, що наступний рік судова влада працюватиме в умовах більшої стабільності. Як я вже вказав, для судової системи надзвичайно важливий закон, який відновить роботу ВККС та дозволить наповнити суди кадрами.

Також хотілося б вірити в зростання нашої економіки, і в те, що будуть знайдені кошти, щоб профінансувати судову систему якщо не відповідно до потреб, то хоча би в тій мірі, щоб ми забули про проблеми із забезпеченням здійснення правосуддя, з якими стикалися у 2020 році.

Джерело: Вища рада правосуддя